Сергій Стаховский: «Москаля я ще не бачив» (20 березня 2022 р.) —

Кращий український тенісист та давній шанувальник «Динамо» Сергій Стаховський розповів про службу і дивно тихий нічний Київ; про підтримку України тенісною елітою, а також про те, чому Путін точно залишить Україну переможеним.

Сергей Стаховский

Сергію, для тих, хто не в курсі, де ти зараз і що робиш?

— Я в Києві, в територіальній обороні. Несу службу, патрулюю.

Який твій статус в лавах тероборони? Чим займаєшся, коли патрулюєш вулиці Києва?

— Ми несемо відповідальність за певний квадрат, який і патрулюємо. Я стрілець, мене приквартирували до частини, в якій я і несу безспосередньо службу. (Звісно, локацію я розкривати не буду). Все як у всіх, з тією лише різницею, що я маю бонус: великий вихід на місцеві ЗМІ. То мені дозволяється 6 годин пересуватися у вільному графіку.

Правильно дозволяється, адже твої інтерв’ю розповідають світові правду. В тебе є ще й другий, інформаційний, фронт, і ти корисний боєць на цьому фронті.

— Окрім цього, ми тут намагаємося щось перевозити, когось з’єднувати. От зараз намагаємося частково врятувати винну індустрію.

Про це я тебе ще запитаю, а зараз скажи, якісь нові воєнні звички ти за собою помічаєш?

— Ну, є нова звичка менше спати (сміється).

А скільки спиш в середньому за добу?

— Години 4,5-5. Бо ці проміжки по 6 годин такі: вдень спати якось не дуже виходить, а ввечері виходить поспати годину перед чергуванням — і потім досипаєш ще 4,5 години після нічного.

Які умови у тебе і побратимів? Годують гарно, помитися є де?

— В цьому плані мені дуже пощастило; у нас все нормально і з їжею, і з забезпеченням. Ми розквартировані в будинку; все більш-менш класно.

Звичка гостро реагувати на кожний звук у тебе з’явилася?

— На вулиці — так, але на вулиці в Києві безспосередньо вночі так тихо, що чується просто все. До такого дійсно я не звик. А прослуховуються, звісно, сирени. Хоча нам і помідомлення про них надходять.

Несподіванок під час твого патрулювання не було?

— Такого чогось кардинального — ні. Москаля ще не бачив. Я поки що, як дехто каже, в нашому тилу. Що ж, кожен робить свою справу. А наші ЗСУ роблять їхню справу не те що майстерно, а прям суперово!

Друзів або знайомих у лавах тероборони зустрів?

— Оскільки я маю змогу пересуватись, я зустрічався з людьми. Окрім цього, у нас є окремий чат спортсменів — як тих, хто зараз з військовими, так і тих, хто просто намагається робити інформаційний опір, тиснути на свої і міжнародні федерації з тим, аби з систем міжнародних змагань видаляли росіян. Тобто кожний веде опір на своєму фронті.

Скажи, а у контексті реагування на війну хто з колег-спортсменів тебе здивував у гарному сенсі цього слова? І від кого ти, навпаки, очікував більшого?

— Якщо чесно, мене максимально здивував ВЕСЬ український люд, який одразу став діяти. Перше здивування було, коли я заїжджав у Київ. До того три дні був в Інтернеті, телефоні і невідомості, адже коли почалася війна, був у Дубаї. І коли заїжджав в Україну, усієї картини не знав: де є Росія, наскільки вони просунулись? А по телебаченню, в Інтернеті картина була така: повномасштабна війна, але не знаєш, де вони є, а де їх немає.

І от спочатку доїхали до першого блокпосту — а там вже і другий, і в кожному селі блокпости, стоять люди з мисливськими рушницями… І коли бачиш оцю безпосередню готовність людей захищатись — звісно, настрій піднімається! Тому що розумієш: цю націю не здолати!

Крила виростають, правда?

— Ну, да. Просто щоб цю українську націю здолати, треба всіх повбивати. А це дуже багато людей, і у росіян немає стільки не те що патронів-вояків, аби цю націю покорити.

Сергію, відомо, що легендарний Роджер Федерер передасть гроші для постраждалих українських дітей. Усі бачили теплий коментар великого Новака Джоковича на твою адесу. А що інші? Як взагалі тенісна еліта сприймає цю війну? Хто підтримує Україну?

— Насправді мені легше буде сказати, хто не підтримує.

А хто не підтримує?

— Ну, якщо чесно, у мене була тільки одна суперечка — з Шаповаловим— це канадець, який народився в Ізраїлі, але жив в Україні. Суперечка ця була непрямою. Я був на взводі: другий день війни; він грав матч в Дубаї, здається, і після матчу виставив таку собі фотографію. І у мене до нього будо питання під фотографією: і що, це все, що ти хочеш сказати про сьогоднішній день? А це був, здається, день початку війни, під вечір.

Цілком розумію твою реакцію.

— Ну, і люди почали коментувати на підтримку мого коментаря. Він же спочатку мій коментар видалив. А коли я його запитав (теж в Інстаграмі), чому він так зробив, він мене заблокував. З тих пір ми не спілкувались.

Ну, і нехай собі йде за російським кораблем…

— Хоча мені навіть росіяни писали про те, що їм прикро; мовляв, вони, звісно проти цього всього…Але при цьому я розумію рівень їхньої вразливості у контексті нещодавніх звинувачень Путіна. Тому що у них у всіх є родини; вони живуть комфортним життям і їм би дуже не хотілося ставати для цих родин загрозою. Це їхнє рішення.

А писали тобі досить відомі тенісисти?

— Да, да.

Добре, а решта елітних світових тенісистів як відреагували?

— Дуже багато хто підтримав. По-перше, отримав близько двох сотень повідомлень від тенісистів — колишніх, теперішніх, функціонерів з Туру. А ще ж було декілька тисяч повідомлень з підтримкою від простих людей. Дуже складно на всі відписатися — просто не встигаєш…

Тому насправді підтримка України за кордоном неймовірна. Це я кажу стосовно безпосередньо людей; звичайно, політично вона трохи слабкувата, тому що всі бояться Путіна, його зброї, і так далі. Але все ж таки: всі нам давали 2 дні. Але йде вже 23-й день. І я не просто вірю в перемогу— я у ній впевнений; хотілось би тільки, щоб вона була якомога швидше, бо життя жінок, дітей і цивільних людей, які ми зараз втрачаємо — твони дуже дорого коштують.

Отже, Федерер-за нас, Джокович, нехай і серб, тебе підбадьорив. А що ж Рафа Надаль?

— Рафа мовчить, скажімо так.

А з яких країн ти відчув найбільшу підтримку?

— Найбільша підтримка надійшла від тенісистів з країн, які є нашими сусідами. Тобто Угорщина, Словаччина, Польща, Чехія. Причому це не тільки підтримка у sms; я з ними комунікую; домовляємося, аби вони або їхні друзі прийняли ночувати знайомих, які виїздять. І таких запитів багато, тенісисти дуже допомагають своїми знайомими в прикордонних регіонах. Реально я отримую від своїх знайомих в тих країнах дуже багато повідомлень: якщо треба десь когось прихистити, допомогти-всі готові; всі цим займаються.

Сергію, а як справи з твоїм винним бізнесом? У країні війна, на неокупованій частині сухий закон…

— (Після дещо нервового сміху.) Насправді, проблема в тому, що дуже багато наших виноробів базуються в Одеській області — і зараз вони заблоковані. А дехто вже і зруйнований. Курінь, наприклад, спалили; заїхали, все випили, розбили; те, що могли вивезти — вивезли. А потім залили бензином і спалили все. Це були люди з «ДНР-ЛНР» зі словами «ви тут 8 років гуляли, а ми 8 років голодали — так ось вам за це».

(Зітхає.) Тобто є проблема з логістикою. Мені пощастило, що мій бізнес — в Закарпатті. Але проблема є і з тим, щоб вивезти вино. Справа в логістиці. Зараз до України їде дуже багато гуманітарної допомоги-а на виїзд ідуть тільки люди. І логістика там працює тільки гуманітарна або спеціальна. Тому зараз намагаємося все це прорахувати; збираємо виноробів, які мають якусь продукцію по Києву (або розкидану по Україні), щоб зібрати в одне місце — і продавати її за кордон. Тому що люди за кордоном готові купляти українське вино. Будемо зараз проштовхувати це питання.

Сергію, попри всі ці важкі проблеми, ми звикли отримувати від тебе позитивні емоції як на корті, так і в інтерв’ю. Побажаєш чогось нашим читачам?

— Я впевнений, що, по-перше, ми переможемо. По-друге, весь світ нас підтримує. І я впевнений, що на відбудову нашої країни нам весь світ допоможе. Це правда. А головне для нас сьогодні — вистояти. Звісно, нам дуже хотілося б, щоб нам закрили небо. Але навіть якщо не закриють, в Росії цих орків вже менше. І моралі військової в них вже немає. Вони вже розуміють, що тут їх будуть вбивати. І їм цього не дуже хочеться, тому що ніякої переваги над нами вони не мають. Великі міста вони взяти не можуть, кожне місто чинить неймовірний опір — як цивільне населення, так і військові. Нам треба протриматися, поки не трапляться дві речі: або вони як держава збанкрутують, і в них почнеться путч всередині, — або хтось це питання вирішить за нас, і, все ж таки, Х#йлу, я вибачаюсь, підріжуть горло або вистрілять в голову.

Євген Кузьменко

Источник