У рамках проєкту «Калиновий к@тяг» завершуємо розповідь про першого нагородженого відзнакою «Герой України»
Задля науки одного разу Борис Патон наміть у змовники потрапив. Сталося це так.
Хрущовська відлига давно перетворилася на черговий культ особи, і з цим потрібно було щось робити, аби не загубити певні здобутки вітчизняної науки.
26 червня 1964 р. на Загальних зборах Академії наук СРСР принципово виступили біохімік Володимир Енгельгардт (1894-1984) , фізик Ігор Тамм (1895-1971), фізик-теоретик Андрій Сахаров (1921-1989), чим провалили обрання в академіки горезвісного члена-кореспондента Миколу Нуждіна. Тоді з вищої академічної трибуни академік Сахаров публічно звинуватив улюбленця Партії, академіка-невігласа, горезвісного борця з “куркулями від науки” Т.Д. Лисенка у загибелі численних колег.
Особисто вождь це не чув, але у вуха першого секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущова нашіптували різну інформацію, а ще – писали доноси й наклепи, висуваючи різні пропозиції, і – вимагали, вимагали, вимагали… Довго тривати пауза не могла, обидві сторони чекали на офіційну реакцію Партії.
Бурі ніщо не віщувало, коли 11 липня 1964 р. академік Борис Патон разом із тодішнім президентом Академії наук СРСР, академіком Мстиславом Келдишем (1911-1978) брали участь в роботі поточного пленуму ЦК КПРС, де планувалося розглянути суто організаційні питання.
Мстислав Келдиш
Аж раптом перший секретар ЦК КПРС М.С. Хрущов став до трибуни, заговорив, розпалився і так… розлютився, що просто на Пленумі зажадав суворо покарати Академію, погрожуючи ледь не її ліквідацією:
— Для політичного керівництва, я вважаю, достатньо нашої Партії і Центрального Комітету! Якщо Академія наук втручатиметься, таку Академію наук ми розженемо до біса, тому що Академія наук, якщо так говорити, нам не потрібна, бо наука повинна бути в галузях виробництва. Там вона з більшою користю піде.
* * *
Доводячи, що він налаштований украй серйозно, попри масові протести академіків, по країні тов. Хрущов вивів із системи Академії наук СРСР майже 100 (!!!) науково-дослідних інститутів. Висловлюючи думку провідних радянських академіків, директор Інституту фізичних проблем, відомий вчений Петро Капіца (1894-1984) саме тоді, кажуть, кинув партійному самоправцю крилату фразу:
— Не робіть так! Це однаково, що свиню стригти: вереску багато, а сенсу катма!
Петро Шелест
Блискавично зреагував лише Борис Євгенович Патон – він умовив секретаря ЦК КПУ Петра Юхимовича Шелеста (1908-1996) терміново перейменувати технічні інститути, чим підкреслити фундаментальний, а не прикладний характер академічних досліджень. У підсумку в підпорядкування міністерств з Академії наук УРСР були передані… лише три інститути. Як результат, того разу Україна вдало зманеврувала у черговому нападі ідеологічної істерики.
Розуміючи, що в Москві смердить смаленим, того ж дня, 11 липня 1964 р. Мстислав Всеволодович Келдиш звернувся до Б.Є. Патона із життєво важливим проханням:
— Борисе Євгеновичу, у відпустку я не ходив кілька років. То оце візьму одразу місяці три, а ти мене де-небудь у гарному місці в Україні тепер заховай. – Мовляв, за відсутності президента ЦК КПРС не наважиться реформувати Академію!
Удруге блискавично зреагувавши, Б.Є. Патон виконав прохання та організував активний відпочинок – автомобільну подорож Україною Мстислава Всеволодовича разом із його сином Петром. Коли М.В. Келдиш повернувся з літньої відпустки, 14 жовтня 1964 р. відбувся знаменитий пленум ЦК КПРС, який Микиту Сергійовича посунув із посад першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР…
* * *
У Радянському Союзі – навіть із сильними особистостями – не дуже цяцькалися: раз Партія сказала треба, значить треба… Схилившись над бюджетною кормигою, більшість сумирно схиляла голову. М’яко, але Борис Євгенович Патон умів говорити “ні!” У 1975 р. сталася ось яка показова ситуація.
Одного дня першому секретареві ЦК КПУ В.В. Щербицькому (1918-1990) раптом зателефонував секретар ЦК КПРС М.А. Суслов (1902-1982), котрий курирував ідеологію, культуру і цензуру, та в категоричній формі передав побажання генсека Брежнєва. Мовляв, на посаді президента Академії наук СРСР його ліва нога забажала бачити Б.Є. Патона.
М.А. Суслов
Було відомо, що тодішній очільник АН, академік Мстислав Келдиш, якому неодноразово у патових ситуаціях допомагав наш земляк, важко захворів на склероз черевної аорти, навіть написав заяву про звільнення. За викликом із Москви у 1972 р. прилітав зі Сполучених Штатів професор кардіохірургії Майкл Дебейки (Michael Ellis DeBakey; 1908-2008). Він прооперував Мстислава Всеволодовича та поставив шунт із синтетичного матеріалу.
* * *
На жаль, усунути наслідки склерозу не вдалося, а у високоповажного пацієнта почав прогресувати склероз судин головного мозку. У Кремлі заздалегідь почали шукати кандидата на потенційно вакантне місце…
Вимушено, після травневих свят Володимир Васильович Щербицький запросив до себе Бориса Євгеновича та розповів про ситуацію. Академік лише замахав руками:
— Дякую, але у мене без Москви шалене завантаження – Академія наук УРСР, Інститут електрозварювання і таке інше.
Перший секретар ЦК КПУ В.В. Щербицький вручає академіку Б.Є. Патону орден Леніна
Зітхнувши, В.В. Щербицький зняв слухавку, зв’язався з Кремлем і максимально стисло передав М.А. Суслову… відмову українського вченого.
— Що?! – заходився у партійній істериці той. – Це розпорядження самого Леоніда Ілліча! Завтра щоб обидва були у мене в Москві. – І кинув слухавку.
Після неприємної розмови два киянина підвелися, підійшли до вікна, і перший секретар ЦК КПУ для впевненості ще раз поцікавився:
— Борисе Євгеновичу, ви добре все зважили? Це – союзна академія, там ціла країна перед вами відкриється!
— Ну то й що? – відповів Б.Є. Патон. – Володимире Васильовичу, ви ж самі знаєте: я хочу працювати в Україні, з вами!
* * *
…Наступного дня спільники прибули до Москви. Годину їхні аргументи вислуховував сірий кардинал КПРС, а потім лише знизав плечима та виніс вердикт:
— Затямте обоє, на таку посаду палкою не заганяють!.. Гаразд, повертайтеся до Києва, після 9-го травня ми запросимо вас у ЦК та повідомимо про остаточне рішення.
Так за підтримки В.В. Щербицького Б.Є. Патон залишився у Києві. Як і попереджав тов. Суслов, більше із Москви пропозицій українському академіку не надходило. Ще одну маленьку битву було виграно. По-перше, він залишився і працював саме на розвиток національної науки. По-друге, у них не зіпсувалися людські відносини з академіком Мстиславом Келдишем. Більше того, дізнавшись про ситуацію, той щиро зізнався:
— Борисе Євгеновичу, це особисто я вас на своє місце рекомендував.
* * *
Анатолій Александров
Так президентом (1975-1986) Академії наук СРСР став… інший українець, фізик Анатолій Петрович Александров (1903-1994), котрий народився у райцентрі Тараща Київської області.
Аби завершити тему відносин Б.Є. Патона з українськими можновладцями, скажу: у них здебільшого складалися гарні людські стосунки. Більше того, порушуючи всіляку субординацію, у 1979 р. Академія наук УРСР виступила категорично проти будівництва другої черги ЧАЕС, тобто ІІІ і IV енергоблоків.
Тоді академік Борис Патон особисто звертався до Володимира Щербицького і всіляко попереджав про можливі катастрофічні наслідки концентрації нових атомних станцій і розвитку вже діючих у районі Прип’яті та басейні Дніпра, де проживали десятки мільйонів людей. Не ЦК КПУ, не Київ, а ЦК КПРС, Москва – їх не почула. Як завжди… Коли в липні 1986 р. академік А.П. Александров терміново прибув до Києва, аби інспектувати зруйновану Чорнобильську АЕС, де сталася техногенна катастрофа, він сумно констатував:
— Ви мали рацію, Борисе Євгеновичу!
Під цим кутом зору логічним видається той факт, що у 1986-1994 рр. академіка Б.Є. Патона із його фантастично розвиненим далекобаченням раз-у-раз призначали головою Міжвідомчої наукової ради з проблем технічного та соціально-економічного прогнозування при президії НАН України та Держплані УРСР, перейменованому в 1992 р. у Мінекономіки України.
* * *
Відкритий до конструктивного діалогу, 1985 р.
За такої купи титулів, нагород, наукових ступенів він, як отой бронзовий бюст, який у СРСР належало мати кожному, кого двічі нагородили званням Героя соціалістичної праці, – міг би забронзовіти, але не Борис Євгенович Патон. 25 липня 1984 р. розроблений Борисом Євгеновичем Патоном унікальний зварювальний апарат, електронно-променеву гармату, або як його назвали – універсальний ручний інструмент, скорочено: “УРІ”, – знову успішно застосували у космосі.
Відповідно до програми польоту орбітального науково-дослідного комплексу “Салют-7”, уперше у світі в умовах відкритого космосу радянські космонавти Світлана Савицька (1948) та Володимир Джанібеков (1942) здійснили унікальний експеримент зі зварювання металевих деталей фокусованим пучком електронів. Більше того, вони різали металеві пластини, а потім наносили захисні покриття!
Б.Є. Патон, Володимир Джанібеков, Світлана Савицька після завершення експерименту
Уявіть собі експеримент, коли упродовж трьох з половиною годин, в умовах відкритого космосу, космонавти зварювали, різали, паяли та наносили покриття. Повторити цей високотехнологічний експеримент досі не вдалося жодній із розвинених держав.
* * *
Проте, на те, щоб з’явилося те коротке повідомлення, пішло два десятиліття копіткої наукової праці. Адже вперше проблему зварювання в космосі порушив українець С.П. Корольов ще в 1964 р. Тоді план спільних робіт розкидали між московським ОКБ-1 (нині – ракетно-космічна корпорація “Енергія”) та київським Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона АН УССР.
Просто вражає, із яким величезним пієтетом ставилися вони один до одного – Перший у космосі й Перший у зварюванні. Визначаючи найбільш привабливу рису в характері Бориса Євгеновича, академік АН СРСР Сергій Павлович Корольов (1906-1966) називав не науковий інтелект, не природну інтелігентність, не виняткову працездатність, не граничну вимогливість до себе, а саме… “лицарство”. Генеральний конструктор відзначав безстрашність, широку шляхетність і великодушність Б.Є. Патона.
Борис Євгенович Патон, 1966 р.
Взагалі, це, на мій погляд, – у самій вдачі натур високих, особистостей непересічних… Маю на увазі їхнє вміння вчасно прийти на допомогу, що йде від звичайної щедрості душі та природного прагнення захотіти врятувати того, кому нічим не зобов’язаний. А візьміть їхнє небажання мстити, знову принижувати тих, хто зрадив чи капостив…
Що не кажіть, а важким буває шлях вченого до Істини, де одні швидко забувають про вдячність за вчасну підтримку, тоді як інші просто не можуть діяти інакше, бо вони – невтомні генератори добра.
* * *
Відпрацювання режимів зварювання
універсального ручного інструмента
у відділі космічних технологій ІЕЗ
імені Є.О.Патона
Та від загальних міркувань повернімося до конкретного космосу.
Крок до його високотехнологічного підкорення зробили, власне, українці. Що, принаймні мені, відомо?
Універсальний ручний інструмент – “УРІ”, створений в Інституті електрозварювання імені Є.О. Патона, складався з високовольтного спеціального, малогабаритного блоку живлення і ручного інструменту – двоствольної електронної гармати у вигляді пістолета. Один ствол дозволяв виконувати зварювання і різати метали, а другий – наносити захисні покриття на оброблені поверхні.
Вітчизняну науку тоді якісно піарили, картинками і справами.
Вийшовши у відкритий космос, Світлана Савицька легко, як видно за відеозйомкою, почала роботи з електронно-променевою гарматою. За такої ситуації навіть запеклі скептики мали нагоду переконатися в тому, що зварювати за українською технологією і з нашими інструментами можуть практично всі космонавти, які отримали відповідну підготовку.
Затим діловито з’явився Володимир Джанібеков, підмінив партнерку та завершив операцію. Так українці довели: зварювання в космосі можливе.
Спостерігаючи за роботою зварювального агрегата, 1978 р.
* * *
Дізнавшись про революційний прорив, українську технологію зажадало придбати Національне космічне агентство США (NASA). На початку 1990-х рр. особисто академік Б.Є. Патон навіть літав до США, де провів перемовини, влаштував демонстраційний експеримент. Виконання міжнародного проєкту зі зварювання в космосі сторони намітили на листопад-грудень 1997 р.
Однак, у зв’язку з низкою серйозних технічних неполадок на борту американського космічного корабля-шатлу “Columbia” (STS-87), такий, на жаль, не відбувся.
Леонід Каденюк
Але були і певні здобутки: разом із першим космонавтом України Леонідом Каденюком (1951-2018), котрого до польоту готували два десятки академіків, над землею літали державний прапор України, “Кобзар” і… альбом групи “Воплі Відоплясова”. Сам киянин виконав украй відповідальну програму – “проведення експериментів зі штучного запилення паростків сої й рапсу з метою отримання насіння в умовах невагомості”.
Чому так сталося, виясніло трохи пізніше… Останньої миті янкі визнали “космічне зварювання”… небезпечним для життя астронавтів, тому від реалізації проєкту відмовилися, щоправда, по-джентльменськи заплативши неустойку в розмірі $2 млн.
* * *
Чи мало їхнє рішення якийсь сенс?
Про це у НАСА згадувати не люблять, але… 1 лютого 2003 р. той самий шаттл “Колумбія”, але з екіпажем наступної місії (STS-88), на борту якого перебував перший космонавт Ізраїлю, науковий фахівець, 48-річний Ілан Рамон (Ilan Ramon; 1954) – згорів разом з іншими шістьома астронавтами.
Точно не внаслідок “космічного зварювання”.
Ясна річ, тему космічного зварювання Борис Євгенович Патон не полишив – над нею в Інституті працювали десятки фахівців: конструктори, технологи, робітники-складальники апаратури, випробувачі. Для підвищення вихідної потужності було розроблене та створене нове покоління універсального ручного інструменту – апаратура “Універсал”.
На новому етапі технологічного розвитку та міжнародної кооперації експеримент також готувався, того разу – для проведення на російському орбітальному комплексі. Після серії кваліфікаційних випробувань у Києві апаратуру “Універсал” доставили до Москви, а звідти – на борт орбітальної станції “Мир”. Але, на жаль, і цей експеримент провести не вдалося – через затоплення 23 березня 2001 р. апарату в Тихому океані.
* * *
Контактне зварювання, електрошлакове зварювання, зварювання тиском, зварювання вибухом, електронно-променеве зварювання – чого лише не пропонував вітчизняній науці, а отже – оборонно-промисловому комплексу СРСР Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона. Про кращий середній танк Другої світової війни – український Т-34 я уже розповідав, тепер мова про ракетний щит, ту ядерну міць, якою півстоліття перед світом хизується Московія.
Вас, до речі, не цікавили запитання: де зібрані, а головне – ким і як зварені всі ці міжконтинентальні балістичні ракети?
Сергій Афанасьєв
Маю можливість відповідь на запитання не переповідаючи власними словами, а послухати з вуст компетентної людини. Багаторічний міністр загального машинобудування СРСР Сергій Олександрович Афанасьєв (1918-2001), котрий курував створенням ракетно-космічної техніки, щиро зізнався:
— Ракетні комплекси стратегічного призначення створені в нашій країні із застосуванням великого обсягу електрозварювальних робіт. Головною організацією, яка їх розробляла і впроваджувала, був український Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона. Його директор, Б.Є. Патон, особисто керував розробкою і впровадженням нових технологічних процесів електрозварювання на дніпропетровському Південному машинобудівного заводі (Південмаш). Задля цього розроблявся та чітко виконувався план спільних робіт. Ця система себе повністю виправдала і була застосована в роботі з іншими організаціями. За контактного зварювання шпангоутів міцність звареного шва й основного металу була практично близька; а йшлося про ракету “Протон”. Коли американці, відвідуючи завод, потрапили до цеху зварювання, вони кинулися все замальовувати та нотувати у записничках, мовляв: “Це грандіозно! У нас такого немає!”
* * *
Ще один штрих: у період діяльності (1965-1983) С.О. Афанасьєва міністерство загального машинобудування СРСР запроваджувало виключно найкращі розробки всесоюзних КБ та координувало виробництво новітніх зразків міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) і балістичних ракет для підводних човнів (БРПЧ). За цей період на бойове чергування стало майже 1400 МБР та 1000 БРПЧ.
Борис Євгенович Патон, 1983 р
Схилити шанобливо голову перед Борисом Євгеновичем Патоном слід, хіба що, лише за те, що жодна зі зварених бойових ракет, рахуючи й “Сатану” Р-36М, – не потекла.
А тепер – увага. До космічних технологій патонівці впритул наблизилися не наприкінці 1990-х, а двома десятиліттями раніше. Уперше в світовій практиці різання та зварювання металу в космосі виконали ще 16 жовтня 1969 р. радянські льотчики-космонавти Георгій Шонін (1935-1997) та Валерій Кубасов (1935-2013). Сталося це буквально через три місяці після висадки американців на Місяць – під час польоту космічного корабля “Союз-6”.
Той унікальний експеримент, здійснений за допомогою установки “Вулкан”, створеної науковцями й конструкторами Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона, – відкрив не епоху картинних стрибків у невагомості, а практичну еру космічних технологій.
Академік Борис Патон, 1989 р.
Прилад дозволяв вести – на вибір! – різні види зварювання: електронним променем, плазмовою дугою, електродом, що плавився… І при цьому всі досліди у космосі виконувалися в автоматичному режимі. Український експеримент відкрив саму можливість згодом монтувати металеві конструкції (експеримент “Маяк”; 1986) та ремонтувати зорельоти просто у космічному просторі.
* * *
Коли в 1991 р. врешті-решт СРСР розвалився, Академія наук України ввійшла в зону жахливої турбулентності. Це сьогодні здається дикунством, але того року під вікнами службового кабінету президента Української Академії наук збиралася юрба невігласів, котрі рвали пельку:
— Патона з трона! Патона з трона! Патона з трона!..
І це волали людині, нагородженій медаллю Міжнародної асоціації академій наук “За сприяння розвитку науки” та срібною медаллю ЮНЕСКО імені Альберта Ейнштейна. І це кидали людині з космічним прізвищем, адже відкритий 22 вересня 1979 р. астероїд головного поясу Сонячної системи дістав назву “2727 Патон” (“2727 Paton”).
Одну кризу – національну, змінювала інша – світова. За п’ять років (1992-1996) фінансування державою науки по відношенню до ВВП – в Україні скоротилося в 3,5 разу, а з урахуванням зменшення самого ВВП – вдесятеро!
Доводилося безперервно скорочувати кількість співробітників.
Лише три цифри.
У 1991 р. в системі Академії наук УРСР працювало 89 тис. співробітників.
Їхня чисельність на 1 січня 2014 р. зменшилася до 40 тис, а на 1 січня 2017 р. склала 31129 співробітників; із них науковців – 15919.
* * *
У квітні 2017 р. через “хронічне бюджетне недофінансування” довелося ліквідувати ще шість установ Академії. Що маємо сьогодні?
У штаті Національної Академії наук України на 1 січня 2020 р. працювало 26 тисяч співробітників, з яких 16 тисяч – науковці.
Тобто за 30 років незалежності навіть чисельність національних науковців скоротилася майже у 3,5 разу, а річний бюджет 170 установ НАН України торік (4,62 млрд грн.) дорівнював бюджету одного (!!!), добре фінансованого американського університету.
Для порівняння – німецьке Товариство наукових досліджень імені Макса Планка (Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften e.V., MPG), Мюнхен, земля Баварія, схоже із НАНУ структурою (80 інститутів і дослідних центрів), – має річний бюджет €8,5 млрд, тобто 280 млрд гривень.
170 установ – і 80 інститутів, 4,62 млрд грн – і 280 млрд грн. Є запитання?
Схоже, Борис Євгенович Патон був останнім романтиком української науки, коли стверджував:
— Формула щастя, мені здається, полягає в тому, щоб твоє життя і твоя діяльність були потрібні людям.
* * *
Борис Патон на тенісному корті разом
з академіками – фізиком-теоретиком
Олександром Давидовим і фізіологом
Платоном Костюком, 1970-ті рр.
Цього довгожителя вітчизняної науки нічого не брало, адже Борис Євгенович вів здоровий спосіб життя, регулярно займався спортом: грав у теніс, став майстром спорту із водних лиж, при зрості 172 сантиметри важив 65 кілограмів. А до всього ж – кожну пригоду… перетворював на небачене відкриття.
Так сталось у середині червня 1995-го, коли повернувшись із Криму, де 77-річний шанований вчений брав участь у святкуванні 70-річчя піонертабору “Артек”, він по-дитячому легковажно гасав Дніпром на монолижі – й несподівано зламав кульшовий суглоб. Отож, із рухливим хобі на воді довелося розпрощатися назавжди.
Але генії, вони на світ дивляться іншими очима…
Для них чиста наука починається із цілком земних завдань, нагальних потреб людини. Потім уява веде першовідкривачів у захмарні висоти, поки через фундаментальні дослідження не приводить до розуміння суті явищ. Далі – справа техніки: як твоє відкриття поставити на службу людини, аби задовольнити потреби, усунути страждання, повернути радість буття.
* * *
Подейкують, що, виписуючись із лікарні, академік випадково дізнався, що під час операції кістку йому різали… механічною пилкою. І це на зламі ХХІ століття?!
Оговтавшись після стресу, директор Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН УССР запросив на мозковий штурм кількох найближчих співробітників і озвучив відкрите запитання: “А чи не спробувати нам різати кістку лазером?”
Слово за словом, ідея до ідеї – так склалася ініціативна група, що взялася розробляти технологію зварювання… м’яких живих тканин. Далі – більше: від теорії вони знову перешли до практики та поставили за ціль – створили надточну автоматизовану техніку для таких надскладних хірургічних операцій.
* * *
Врешті-решт, під особистим керівництвом Бориса Євгеновича Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України спільно з Інститутом хірургії і трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України та Центральним госпіталем СБУ почали тестувати обладнання для… електрозварювання живих тканин.
Ідея була смілива до надзвичайного… Використовуючи спеціальні електроди зварювального інструменту, через стиснуту ділянку тканин хірург пропускає високочастотний струм, унаслідок чого білкові тканини денатурують, починають активно розкручуватися. Коли струм вчасно вимикають, тканини відновлюють звичний температурний режим і… відновлюються, тобто знову скручуються, але вже переплутавшись між собою та з'єднуючись в одне ціле.
По завершенні електрозварювальної операції залишається лише невеличкий шов без сторонніх матеріалів, що значно зменшує ризик відторгнення. І – останнє: після операції не потрібно знімати шви, бо за три місяці вони… зникають зовсім.
* * *
Були проведені сотні експериментів: спочатку – на видалених органах, потім – на тваринах. Отримані результати перевершили сподівання: жодного випадку післяопераційних ускладнень!
Крім того, застосування в клінічній хірургії зварювального медичного обладнання та запропонованих патонівцями технологій виключило саму появу в прооперованому органі чи тканині сторонніх матеріалів, усунуло негативні наслідки, забезпечило повну герметичність з'єднання, скоротило тривалість хірургічного втручання і наркозу, істотно знизило втрати крові, ущільнило період відновлення морфологічної структури і фізіологічних функцій прооперованого органу.
Запропоновані моделі операцій на внутрішніх органах попервах скидались на диво. Наприклад, електрозварювальні технології в гінекологічній практиці дозволили повністю відновити функцію маткових труб, а значить – повернути десяткам тисяч жінок раніше відсутню можливість народити дитину.
* * *
Творчий колектив українських зварників і медиків отримав по обидва боки Атлантики патенти на низку спільних відкриттів. Зокрема, американці оцінили досягнення українських фахівців, як… новітню революцію в хірургії.
Наскільки явище стало поширеним?
Сьогодні такі операції виконуються в більш ніж ста клініках України.
За перші сім років (2001-2008) було виконано понад 30 тисяч операцій.
Потім патонівці дорахували до 200 000 і… покинули. Їхній очільник тішився:
— Ми не стоїмо на місці. Інститут безперервно удосконалює існуючі технології. І про нові не забуває. У зварювання – великі перспективи. Одним словом, немає межі досконалості.
За метод електрозварювання живих тканин творчий колектив авторів у 2004 р. на чолі з Б.Є. Патоном отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Так, із водними лижами Борису Євгеновичу свого часу довелося назавжди попрощатися, але не з водним спортом. Відтоді чотири рази на тиждень академік відвідував басейн. Насолоду від життя можна отримувати у різних форматах.
Сіль історії в іншому: власну пригоду він перетворив на шлях, крокуючи яким патонівці полегшили або усунули страждання сотень тисяч пацієнтів.
* * *
Коли зроблено одне відкриття, більше не загнати творчу уяву назад – у в’язницю бездіяльності. Як справжній лицар української науки, він не зупинявся на досягнутому, бо пам’ятав: рух – це і є життя.
Під очільництвом академіка Патона в Інституті успішно застосували… 3D-технологію із вирощування великих циліндричноподібних монокристалів вольфраму. Для цього знадобилося спеціальне обладнання, дзеркала для надвеликих лазерів, круглі тиглі для вирощування екзотичних монокристалів… так, було непросто, але врешті-решт – вони отримали екземпляр, діаметр якого сягнув 85 мм. Такої технології у світі більше ні у кого немає, українці єдині, хто навчився вирощувати великі монокристали.
27 листопада 2018 р., до 100-літнього ювілею Б.Є. Патона українська пошта випустила в обіг марку “100 років Борису Патону”. Це його здивувало. Як і свого часу бронзовий бюст, поставлений за життя на вулиці Богдана Хмельницького. Так як інших, бо у ньому завжди вражали чесноти науковця найвищого лету.
* * *
Деякі з патонівців у хвилини відвертості розповідали: навіть у кримський відпочинок – як правило, у санаторій “Чорноморський” у Левадії, під Ялтою – Борис Євгенович завжди возив із собою стос ділових паперів, аби писати так звані… “морські хвилі”.
Як справжній поет наукової організації праці, він готував детальні нотатки, де виписував нові завданнями для співробітників Інституту. Кажуть, якось за одну відпустку “морських хвиль” назбиралося майже 600. Думаєте, діду нічого було робити, то він цидулками бавився? Глибоко помиляєтеся…
Борис Євгенович умів концентруватися і давно навчився бачити картину в цілому. Як справжній стратег науки, він чітко знав, як, коли і в якій послідовності рухати фігури, аби виграти партію. Поясню…
Коли шеф повертався з відпустки, “морські хвилі” котилися до виконавців і паралельно вводилися у комп'ютер; кожні десять днів від групи контролю конкретним виконавцям надсилалося нагадування про поставлені завдання.
Чому так? До робіт Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України в межах міжнародної кооперації були залучені представники понад 50 найбільш розвинених країн світу. Адже було укладено 96 міжнародних угод про співпрацю з науковими установами 45 країн світу.
* * *
Одного разу його запитали: Чому в Україні й досі на з’явилася власна “Кремнієва долина”? І Борис Євгенович чітко розклав усе – по поличках:
— А тому, що на рівні декларацій у нас усі з усіма згодні, усі виступають за все гарне і проти всього поганого. Проблема – з конкретними справами. Усе нове і перспективне повинно мати законодавче забезпечення. Ну, пропонуємо ми свої розробки і технології, підприємці їх оцінюють, щось беруть у виробництво. Якщо вони не знають, що буде завтра, вони не ризикуватимуть і не інвестуватимуть у продукт, з яким вийдуть на якийсь прийнятний рівень рентабельності не завтра-післязавтра – умовно, – а, наприклад, років через п’ять-десять.
Далі він знову ставив науку на служіння суспільству І, як завжди, починав із себе:
— Наше завдання, завдання вчених Академії, – зрозуміти закони світобудови і втілити творчі ідеї в прототипи. Завдання підприємця – вивести цей прототип у масове виробництво й отримати з цього прибуток. Завдання держави – створити таке законодавче поле, де підприємець, який хоче з вченими взаємовигідно співпрацювати, не боїться за власний капітал і свою власність, а сміливо вкладає кошти. Тим часом що у нас виходить? Вчені є (поки є, і це слід цінувати). І підприємці є. Перші прагнуть передати результат своєї роботи, щоб він приносив користь. Другі хочуть цей результат взяти і втілити у виробництво. Бракує однієї ланки. Це вже, перепрошую, загальне місце. Ми постійно говоримо, що увага держави до вчених недостатня.
Його чули? Так.
Зважали на сказане? Схоже, ні.
Чому я так вважаю? Бо й досі у нас нема власної “Кремнієвої долини”.
Звісно, щось вряди-годи робиться. На базі КПІ удесяте відбувся Міжнародний фестиваль інноваційних проєктів “Sikorsky Challenge”. В його рамках проводиться Національний конкурс стартапів. Але на виході – окрім грамот і подяк – що? Голодні й босі винахідники сидять у підвалах та напівпідвалах, а сучасне виробництво спітніло використовує здебільшого радянські технології та допотопні виробничі потужності, успадковані від недорозвиненого соціалізму.
* * *
Усе в цьому світі має силу міцності… У березні 2020 р. (з огляду на пандемію коронавірусу?) Борис Патон не подав власну кандидатуру на вибори президента Національної академії наук України, що мали відбутися 16 квітня, але через ситуацію з коронавірусом згодом перенесені – на пізніший час. Ту високу посаду він залишив свідомо. Не хотів скидатися на монарха? Бажав покласти край династії?
В інтерв’ю він виклав причини так:
— Так, я склав повноваження президента Академії, але на мені ще обов’язки директора Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України. Роботи поменшає, але незначним чином – не з моїм щастям… З іншого боку, нічого незвичного чи обтяжливого для себе я не бачу – у нашій родині панував культ праці. А коли втягуєшся, то не одразу помічаєш, як професія поглинає весь твій час.
В останньому інтерв'ю в липні 2020 р. Патон зізнався, що бачить своїм наступником на посаді президента НАН України А.Г. Загороднього (1951), тому голосуватиме саме за нього. І на виборах 7 жовтня 2020 р. справді переміг і став новим президентом НАНУ саме Анатолій Глібович.
У молодого наступника він щиро вірив, мовляв, цей зможе… А на думку лицарю української науки спадала еврістична порада одного героя з книжки “Пригоди Аліси в Країні чудес”, яку в дитинстві полюбляла слухати його онука Олечка:
— Щоб залишатися на місці, треба бігти щодуху. – Усім своїм життям Борис Євгенович доводив: щоб рухатися вперед, треба бігти вдвічі швидше.
Борис Євгенович з онукою Ольгою
* * *
У сухому залишку – вітчизняна наука старішає (середній вік українського науковця: 54 роки), “відплив мізків” триває, й Україні доводиться за кордоном купувати технології, на яких вона сама здатна заробляти. Це справді непогано, що у нас є церква, мова та армія. Утім, атрибутом сучасної держави є інтелектуальна валюта – наука.
А.Г. Загородній
Що платять в Україні? Як зізнався в інтерв’ю президент НАН України А.Г. Загородній:
— Молодший науковий співробітник – за умови повної зайнятості – отримує приблизно від 7 до 9 тисяч гривень, науковий співробітник – від 7,5 до 10 тисяч, старший науковий співробітник – від 9 до 15 тисяч, провідний науковий співробітник – від 10 до 18 тисяч, головний науковий співробітник, керівник наукового підрозділу – від 10 до 20 тисяч. Зарплата академіків і членів-кореспондентів, як і всіх інших наукових працівників, визначається посадою та надбавками. Але окрім зарплати вони отримують довічні плати за академічні звання: академік – близько п’яти тисяч гривень на місяць, член-кореспондент – три-чотири тисячі. До речі, розміри цих академічних плат не переглядались урядом з 2007 року. Середня заробітна платня в Академії на сьогодні становить лише 9 тисяч гривень. Це на 28% менше, ніж зарплата в промисловості.
Розумники кажуть: грошей нема, час війни…
Пригадайте гетьмана Павла Скоропадського – ситуація за часів Другого гетьманату також була аховою. Але і гроші в Українській Народній Республіці Павло Петрович знайшов, і Національну Академію наук створив, і вчених на чолі з діючим кадетом Володимиром Вернадським із більшовицької Росії переманив. Як бачите, все можна зробити, якщо є політична воля.
* * *
Доктор технічних наук (1952), президент НАН України (1962-2020), двічі Герой соціалістичної праці (1969, 1978), перший (1998) вшанований відзнакою “Герой України” Борис Євгенович Патон тих часів не дочекався.
Він помер 19 серпня 2020 р. у Києві у віці 101 року. Хоча у 1986-1994 рр. був головою Міжвідомчої наукової ради з проблем науково-технічного і соціально-економічного прогнозування при Президії АН УРСР і Держплані, у 1992-1995 рр. очолював Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки, із серпня 1997 р. по лютий 2005 р. був членом Ради національної безпеки України.
— Замолоду думаєш: дні такі довгі, усе життя попереду, ще встигну! Аж раптом озираєшся – і бачиш, що життя промайнуло, як один день.
…За маршалом української науки пішла ціла епоха.
Феномен Бориса Патона ще слід ґрунтовно дослідити. Як на мене, найкраще про великого сучасника сказав його колега, академік Микола Амосов (1913-2002):
— Борис Євгенович Патон – яскрава особистість. Так – президент Національної академії більш як сорок років. Так – видатний вчений у галузі техніки, директор всесвітньо відомого Інституту електрозварювання. Так – державний діяч, багаторічний член парламентів колишнього Союзу й України багатьох скликань. І ще численних рад, комітетів, комісій… Та на всіх цих посадах і званнях він не просто “знаходиться” – працює. Безумовно – видатна людина. Про нього багато написано. Однак, залишається питання – в чому джерело феноменальної працездатності? Думаю, не тільки в генах, природжених здібностях, інтелекті, а перш за все – в характері, який він (жорстко) тренує ціле життя. А ще, можливо, в якості душі. В її величі, якщо хочете.
* * *
Вірним обраному шляху він залишався до останнього.
Пам’ятаєте: щоб рухатися вперед, треба бігти вдвічі швидше?
За рік до смерті в інтерв’ю “Наука в змозі істотно вплинути на інноваційне відродження країни” журналу “Наука та наукознавство” (2020, №3) він зауважив:
— Україна є чи не єдиною в світі великою країною, де протягом останніх 30 років відбулося скорочення ресурсів наукової системи до рівня слаборозвинених країн, хоча на початку 1990-х і за чисельністю дослідників, і за рівнем наукоємності ВВП вона входила до кола найбільш розвинених європейських країн, у тому числі була одним із визнаних світових лідерів серед космічних держав. Потрібно, щоб наші політики чітко розуміли, що в сучасному конкурентному світі жодна країна не здатна домогтися успіхів у соціально-економічному розвитку, зберегти статус провідної космічної держави, якщо науковців-дослідників у ній стає набагато менше, ніж держслужбовців, працівників правоохоронних органів, служителів релігійних культів, якщо на підтримку вітчизняної науки вкладаються кошти, обсяг яких (за рівнем наукоємності ВВП) на порядок менший, ніж середньосвітовий показник. На жаль, тенденція до скорочення ресурсів вітчизняної науки і ганебного витіснення її на узбіччя державних пріоритетів продовжується дотепер.
Війна, пандемія… Загін не помітив утрати бійця?
Загін не помітив навіть втрати маршала. Та чи став загін сильнішим?
А взагалі, до якої мети гарцює загін?
Олександр Рудяченко
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Борис Патон. 1. Що не міряється кабінетами?