Фото: Володимир Вакуленко/Facebook 
24 березня російські військові забрали з дому літератора та волонтера.
Під час окупації Ізюмського району сотні місцевих жителів зникли без вісті. Така ж доля спіткала і дитячого письменника, поета та волонтера Володимира Вакуленка, який у березні не повернувся з допиту. Слідчі встановили ймовірне місце його поховання, але у могилі виявили тіло невідомої жінки.
Коли 7 березня російські танки увійшли в Капитолівку, Володимир Вакуленко зрозумів — скоро окупанти до нього навідаються. Він був досить помітною фігурою в Ізюмі та його околицях: організовував патріотичні концерти, завжди говорив українською, допомагав місцевій теробороні. 24 березня його забрали. Рідним так і не вдалося дізнатися нічого про те, чи загинув він, чи лишився в полоні.
Робив фестивалі, був на Майдані, став волонтером
Дуже патріотичний, запальний та енергійний — так характеризують Володимира його знайомі. В Ізюмі він був відомий як організатор фестивалів, творчих заходів та концертів, у літературному середовищі його більше знали як дитячого письменника. Вакуленко був автором 13 книжок, писав казки та оповідання для дітей, вірші, перекладав з білоруської та литовської мов. Він виховував 13-річного сина Віталія, у якого діагностований аутизм. Саме через це письменник не зміг евакуюватися, коли почалася війна, крім того, Володимир дбав про батька, який нещодавно переніс інсульт.
Володимир з сином. Фото: Володимир Вакуленко/Facebook
З перших днів російської війни він долучився до волонтерського руху. Володимир діставав медикаменти, рації та інші необхідні речі для місцевої тероборони.
«Все було закрито. На весь нал купив хлопцям цигарки, вийшло 6 пачок, все. Знайшов єдину крамницю, що працювала. Сусіди зібрали марлі, завтра хлопцям на бинти віднесу. От думаю, а велосипедні шини не підуть натомість джгутів? Буде тихо — працюватимуть крамниці. Збір коштів поки що припиняю», — такий допис Володимир опублікував 3 березня, в останній день, коли йому вдалося зайти у Facebook.
Село постійно обстрілювали, були авіаналіти, тому в Капитолівці часто не було світла чи інтернету. 4 березня Володимир Вакуленко востаннє зателефонував колишній дружині Ірині Новіцькій, яка зараз мешкає у Львові — вони постійно підтримували зв’язок. Попросив замість нього розповідати в соцмережах про те, що робиться в селі.
«7 березня зв’язок з ним зник остаточно, я підозрюю, це тому, що Володя почав ховати телефон. Він казав, що видалить усі контакти, які могли б зашкодити людям, якби його знайшли. 22 числа до них прийшли з обшуком, телефон все ж знайшли і забрали на перевірку», — розповіла Ірина KHARKIV Today.
З колишньою дружиною Іриною Володимр постійно був на зв’язку. Фото: Ірина Новіцька/Facebook
Зі слів колишнього чоловіка Ірина знала: селом ширилися чутки про те, що колаборанти складають для росіян списки патріотично налаштованих громадян. Позиція письменника, його участь у Революції Гідності та допомога теробороні не були секретом ні для кого.
«Володя мав конфлікт з деякими сусідами в селі, казали потім, що його здали саме люди з його вулиці, але це все, звісно, чутки, це все має перевірити і довести слідство», — каже Ірина.
Наступного дня, 23 березня, росіяни навідались до Вакуленків вдруге, цього разу забрали на допит Володимира разом із сином Віталіком. Черед дві години відпустили додому — як вважає Ірина, пожаліли хвору дитину і дали можливість попрощатися. Наступного дня знову приїхали і забрали вже тільки Володимира. З того часу його ніхто не бачив. Матері начебто хтось із сусідів сказав, що письменника вивезли в Росію. Але інформація не підтвердилася.
Таблички на могилах розставили навмання
Історія Володимира Вакуленка, на жаль, доволі типова для Ізюмької громади. За час окупації росіяни та колаборанти влаштували в місті близько 12 катівень. Туди звозили на допити членів родин учасників АТО та військових, патріотів, волонтерів. Далеко не всім пощастило вийти живими. Сотні людей досі шукають своїх родичів, що зникли безвісті.
Деякі з цих людей були вбиті і поховані на стихійному кладовищі в ізюмському лісі, фотографії якого облетіли перші шпальти світових видань. Можливо, десь там є і могила дитячого письменника — принаймні, існує запис, що він похований саме на тому місці. Після деокупації працівники поховальної бригади передали слідчим списки похованих. Але дані в них дуже заплутані.
«Він був зазначений у журналі похованих осіб під номером 319, але в цій могилі була похована інша особа. Вакуленко вважається зараз зниклим без вісті», — повідомив KHARKIV Today речник Харківської обласної прокуратури Дмитро Чубенко.
Таблички з номерами та іменами на місцях поховань ставили навмання. Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today
Волонтерка Марина Алфьорова, яка пережила окупацію, розповідає, що загиблих в Ізюмі навмисно ховали так, щоб їх ніхто не знайшов, а представники так званої міліції та комендатури зробили на цьому бізнес: вимагали гроші в людей, які шукали тіла своїх близьких, за те, щоб перепоховати їх по-людськи, під табличками з іменами.
«Спочатку людей взагалі не дозволяли ховати, вони лежали по кілька тижнів на вулицях. Прибрали вже, коли потеплішало. Моя подруга в березні зламала ногу, її син-підліток пішов за допомогою і зник. Вона тільки через місяць змогла встати та піти на його пошуки. Пішла до орків питати, де він. Їй показали лише його фото, сказали, що начебто знайшли тіло на вулиці, зупинилось серце — у це, звісно, ніхто не повірив, чого б це у 17-річного хлопця таке трапилося. Вона питала, де він буде похований і як. На що їй сказали: «Ми всіх ховаємо під номерами, якщо ви хочете, щоб його поховали під табличкою, — давайте 10 тисяч гривен», — розповіла Марина Алфьорова.
За її словами, тіла загиблих перепоховували по кілька разів, таблички на нових місцях поховань ставили навмання, і через це могло вийти так, що в могилі під номером 319 лежить невідома жінка. У тому, що Володимира Вакуленка вбили, Марина впевнена майже на 100%.
«Мій знайомий навесні пішов у поховальну бригаду. Як він сказав — ми маємо знати, кого де поховали, щоб потім могли знайти якісь кінці. Він робив ці записи — коли і де знайшли тіла. Нас коли звільнили, Сашко показав мені зошит, я бачила в ньому такий запис: «Володимир Вакуленко, Капитолівка, під деревом на повороті», — каже волонтерка.
Літературна спільнота сподівається, що Володимир Вакуленко знайдеться живим. Фото: Марко Терен/Facebook
Зошит передали слідчим. Також батько письменника здав матеріал для ДНК-аналізу, аби можна було визначити, чи належить хоч одне з ексгумованих тіл Володимирові Вакуленку. Рідні дуже просять пришвидшити цей процес.
«Ми намагаємось якось вплинути на цю ситуацію, щоб аналіз відбувався швидше, щоб батьки довго не чекали. У матері хворе серце, батько переніс тяжкий інсульт. Я не знаю, чого чекати, якщо є зразок ДНК, є прикмети, за якими можна відсіяти якусь частину тіл, які точно не можуть бути Володіними», — каже колишня дружина письменника.
Швидко, на жаль, не буде — патологоанатоми та слідчі завалені роботою, адже на деокупованих територіях знайшли майже 800 тіл, похованих у таких імпровізованих могилах, ідентифікували трохи більше половини з них. У прокуратурі просять родичів зниклих без вісті здавати аналіз ДНК — більша кількість таких аналізів могла б пришвидшити процес.
«Віддайте нашим, як прийдуть»
Деякі обставини зникнення Володимира Вакулена може розкрити його щоденник, який він вів під час війни. 23 березня, коли Володимира з сином після затримання відпустили додому, він закопав записи у дворі під вишнею. Сказав про це тільки батькові. У вересні до батька письменника, теж Володимира, приїхали правозахисники з організації Truth Hounds. У їхній присутності він відкопав щоденник і передва його волонтерці і письменниці Вікторії Амеліній. Вона віддала його на зберігання до харківського літературного музею.
Щоденник та книжаки Володимира Вакуленка. Фото: Вікторія Амеліна/Facebook
«Як прийдуть наші, віддаси» — так сказав батькові. Тож це всім нам щоденник», — написала Вікторія у Facebook.
У музеї кажуть, що відцифрують щоденник і будуть зберігати його, аж доки не стане точно відомою доля Вакуленка — адже поки є шанс, що людина жива, публікувати його щоденник не можна. Вікторія Амеліна оприлюднила лише невеличкий фрагмент: «Усе буде Україна. Я вірю в перемогу». За її словами, щоденник також стане у нагоді слідству — відомо, що Володимир записав позивний одного з окупантів, який проводив допит.