25 000 врятованих. Як Червоной Хрест евакуює людей з лінії фронту

Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today Волонтери почали роботу навесні минулого року.

Майже щодня фронтовими дорогами під російськими «Градами» та мінометами бригади «Червоного Хреста» їдуть на північ Харківщини, у Куп’янський район, а віднедавна — і в Бахмут, щоб вивезти до Харкова мирних мешканців, що стали заручниками війни.

Вони їхали до звільнених міст та сіл відразу за українськими військовими. Везли продукти та медикаменти, забирали людей, що опинилися під обстрілами. Стріляють росіяни і по автомобілях «Червоного Хреста», тому кожен виїзд — майже спецоперація. 

Від Циркунів до Бахмута

Свою першу масову евакуацію командир волонтерського загону «Червоного Хреста» Ігор Клименко провів наприкінці квітня минулого року. Тоді ще були окуповані Циркуни, звідти регулярно «прилітало» по Харкову. Родині з дітьми якимось дивом вдалося вибратися за село — вийшли пішки.

«Дві дитини, мати і батько без ноги — не знаю, як їх пропустили. Попросили забрати знайомі. Сказали: “Ви ж «Червоний Хрест», по вас не будуть гатити”, — розповідає KHARKIV Today Ігор Клименко. 

Припущення, що росіяни не стрілятимуть по медикам і волонтерам, виявилось ілюзією. З того часу евакуаційні загони «Червоного Хреста» неодноразово потрапляли під обстріли.  Стріляють прицільно, хоча всі автомобілі марковані червоними хрестами і сплутати їх з військовими неможливо. Бувало, що доводилося ховати машину в яру, майже у всіх автівок вибивало скло, пробивало дах, сам Ігор одного разу отримав контузію. 

Ігор Клименко. Фото: скриншот

Через постійну небезпеку кожна операція порятунку ретельно готується. 

«Найперша справа — розробити логістику, як і де проїхати. Шукаємо заздалегідь більш-менш безпечні місця, де можна людей посадити, якщо їх багато, бо двома машинами одночасно їхати небезпечно. Радимося з військовими — кожен раз це індивідуально. У 30% випадків ми не можемо з першого разу доїхати до місця призначення», — каже волонтер.

Усі члени загонів проходять спеціальну 20-годинну підготовку з надання першої медичної допомоги, вчаться користуватись раціями та орієнтуватися на місцевості. Знання стають у нагоді, бо доводиться вивозити поранених, а одного разу навіть надавали допомогу людині під час серцевого нападу. 

Географія загонів порятунку постійно розширюється. Спочатку були північні громади Харківщини, які звільнили ще навесні минулого року, потім — «дорога життя» через Печенізьку дамбу. 

Під час вересневого контрнаступу Збройних Сил «Червоний Хрест» їхав на звільнені території слід у слід за армією, наприклад, у Балаклію волонтери приїхали через пів доби після того, як у місті вивісили український прапор. Зараз людей вивозять переважно з Куп’янського району, де росіяни ведуть постійні обстріли по населених пунктах біля Осколу. Нещодавно харківські волонтери вивозили жителів Торецька та Бахмута. У Донецькій області працюють і місцеві загони, але у харків’ян вже більший досвід.

Тримаються за господарство та згадують німців

Загін Ігоря Клименка від квітня минулого року евакуював вже понад 25 000 людей. Найбільше — з Куп’янщини. Як правило, працює «сарафанне радіо», Ігорю телефонують знайомі знайомих, які передають його номер з рук в руки та просять вивезти рідних. Іноді люди самостійно подають заявки на евакуацію через місцеву владу та гуманітарні штаби. Волонтери везуть їх у Харків та поселяють в гуртожитках, у деяких випадках жителів прифронтових районів чекають родичі в інших регіонах країни, тож рятівники довозять їх до залізничного вокзалу. 

Більшість тих, кому необхідна допомога «Червоного Хреста», — люди похилого віку. Найстаршій жінці, яку вивозив загін Ігоря Клименка, було 97 років.

«Здається, це був жовтень. Кислівка, Куп’янський район, 700 метрів до ворожих позицій. Вона жила так довго і стільки бачила за життя страшного, що через війну у неї стався флешбек. Вона повернулась у дитинство і ніяк не могла повірити, що я — не «німець»відмовлялася йти зі мною», — пригадує волонтер.

Найстаршій підопічній волонтерів було 97 років. Фото: Ігор Клименко

Пенсіонери часто відмовляються їхати, і не лише через недовіру до незнайомців. Набагато легше вмовити людей залишити квартиру, ніж приватний будинок, бо в останньому випадку є господарство. Якщо котів та собак дозволяють вивозити з собою, то курей та свиней до гуртожитка не забереш.

Раніше повідомляли: Люди цілодобово сидять у підвалах. Як живе Дворічна на лінії вогню

«Вмовляємо виїжджати не ми, а агресор. Як тільки прилітає — їдуть. Буває таке: приїхали, а людина каже — ні, я поки сидітиму. А наступного дня вже телефонує — хати немає, заберіть мене», — розповідає Ігор.

Для тих, хто поки що не наважився залишити домівку, волонтери везуть ліки, хліб та інші продукти, побутову хімію та ковдри. У більшості сіл та містечок, які вони відвідують, магазини та аптеки не працюють з вересня минулого року.

Потрібен броньовик

Оскільки команда «Червоного Хреста» зазвичай їде бездоріжжям та під обстрілами, автомобілі часто виходять з ладу. Постійно доводиться ремонтувати ходові частини, а нещодавно один з п’яти позашляховиків Toyota Land Cruiser зовсім зламався, тож волонтери шукають нову машину. Цього разу вирішили купити броньовану автівку, бо це — питання безпеки тих людей, яких вивозять з прифронтових районів та самої команди.

«Для нас транспорт — це розхідний матеріал, обмінний фонд. На бомбардованих дорогах розбивається ходова, втрачаються колеса, ріжеться резина — немає часу об’їжджати ями, небезпечно з’їжджати на узбіччя, міни. Прилітають уламки від розривів: пробивають кузов, трощать скло. Фактично ми міняємо машини на людські життя», — пояснює Ігор Клименко.

Коштує така автівка чимало, тому волонтери оголосили збір. Мета — 2,5 мільйони гривень, вони підуть на сам автомобіль, а також рації та ремонт інших авто.

Допомогти можна, перерахувавши гроші за посиланнями: 

  • https://send.monobank.ua/jar/7Hs4mmWfFe
  • https://send.monobank.ua/jar/A66qK4ZXn4
  • https://www.paypal.com/donate

Джерело